Сомерсет Моем - знавець жіночої душі

«— Я бы любил тебя, если бы мог найти. Но где ты? Если содрать с тебя твой эксгибиоционизм, забрать мастерство, снять, как снимают шелуху с луковицы, слой за слоем притворство, неискренность, избитые цитаты из старых ролей и обрывки поддельных чувств, доберешься ли наконец до твоей души?»

Улюблений письменник поколінь, англієць Уільям Сомерсет Моем, зачитаний до дірок на парах з англійської (Маргарита Олександрівна, дай боже Вам здоров"я і  дякую за прищеплену любов до цього письменника) - це не тільки легкі та захопливі твори, це ще й глибокий сенс, який зрозуміти чи то вловити не кожному під силу. З першого погляду здається, що це просто опис певних подій, а насправді ж це глибокий психоаналіз, це рентген людських душ, їх чеснот та пороків.
Моє знайомство з творчістю цього автора відбулось в рамках підготовки до спецкурсу в університеті, спершу я була налаштована  вороже, навіть не знаю чому, але все ж домашнє завдання я звикла виконувати ( принаймні по англійській :D ). Почала я з невеличких оповідань зі збірки ''Rain and other short stories''. Мушу сказати, одразу після прочитання першого оповідання моє ставлення до автора різко змінилось накраще. А от " Театр ", якому я і хочу присвятити цей пост, взагалі зачарував мене. Таке розуміння жіночої психології, така чутливість до дрібниць, таке знання душі жінки, акторки, в якої гра для публіки в театрі не відрізняється від гри в особистому житті.
З перших сторінок перед нами постає неоднозначна, а тим і цікава, Джулія Лемберт. Це жінка з великої літери, яка зробила себе сама, яка живе театром і не може перестати грати, навіть зійшовши зі сцени. Це жінка, яка на перший погляд має все: люблячого чоловіка, сина, який не заважає кар"єрі, визнання, шанувальників, які ладні на все, щоб заслужити її увагу. Але це тільки на перший погляд її життя таке просте, щасливе і сповнене всіляких приємностей. Зі сторінками приходить розуміння того, що вона далеко не найщасливіша, їй не вистачає спокою, уваги, любові врешті-решт, чоловік насправді не такий вже уважний та люблячий, син не шанує її та вважає, що вона вкрала в нього віру, шанувальники не такі вже й закохані в неї... Це історія про жіночу кризу середнього віку.
Протягом всієї книги, читач переживає все: любов, захват, ревнощі, образу, розчарування, байдужість. Я вважаю, це величезний спектр почуттів для однієї невеликої за обсягом книги. Тому якщо ви ще не читали, то я рекомендую. Твір написаний легко, ненатянуто, красиво, Моем прекрасно володіє словом. Його стиль мене особисто зачаровує. Його герої своєрідні, непересічні, але цікаві. Одним словом, Моем - це те, що я називаю літературою для всіх. Помітьте, не "чтивом", а літературою.